Історія слов'янської писемності та культури

 

 

        24 травня, у день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила й Мефодія, українці разом з усіма іншими слов’янськими народами відзначають День слов’янської писемності й культури. Це свято символізує цивілізаційне торжество слов’янства, його національну самобутність, об’єднує суспільство та долучає кожного з нас до безцінної культурної спадщини. Слов’янська писемність, основи якої заклали Кирило й Мефодій,  була створена в IX столітті, близько 862року.  Брати-просвітителі зі своїми учнями та послідовниками уклали одну з найдосконаліших та найзагадковіших абеток, що отримала назву «кирилиця». Таїна змістового боку імен її літер (аз, буки, віді, глаголь та ін.),  сакральний і моральний  смисл найдавнішого слов’янського алфавіту ще й досі остаточно не розгадані. На основі кирилиці склалися абетки багатьох народів – українців, білорусів, росіян, болгар, македонців, сербів, чорногорців, а також деяких народів Азії. На сьогодні більше 250 мільйонів людей в Євразії послуговуються кирилицею як національним алфавітом. З 1 січня 2007 року, після приєднання Болгарії до Європейського Союзу, кирилиця стала третім офіційним алфавітом ЄС, після латини і грецького письма.Святі Кирило та Мефодій займалися і просвітництвом: перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, виступаючи проти німецького католицького духовенства, відкривали при церквах школи, готували учнів. Своєю діяльністю брати заклали підвалини оригінальної слов’янської писемності й літератури, сприяли розвитку освіти та культури слов’янських народів.

Мова – то є душа кожної нації, її найцінніший скарб, що проникає всюди й дає можливість людині пізнати світ.

Такою ж чудовою, за словами  китайського і французького прозаїка  Гао Сінцзяня,  є й писемність, яка дозволяє спілкуватися з людьми іншої культури та іншого часу, засвоювати збережений досвід народу та вічні духовні цінності, передаючи їх з покоління в покоління.

Неповторність та незборимість українства теж утверджувалася завдяки саме писемності й рідній мові, спираючись на спільну духовну скарбницю всього слов’янського світу. Писемність і культура – це поняття взаємопов’язані та невід’ємні. Вони є не лише необхідністю для людини, а й показником народності, важливою частиною ідентичності українців, ознакою нашого національного визнання.

На жаль, люди не часто замислюються над тим, яке значення для кожного народу мають мова й писемність, а разом з ними й культура. До слова  не завжди ставляться з увагою та повагою, не цінують  його, не бережуть. Не дбаючи про мову, спотворюють її, засмічують. Особливо добре це видно на прикладі писемних текстів, що підтверджує народну мудрість: «Написаного пером не витягнеш і волом». Слово написане вже не належить нам, воно стає суспільним надбанням.