Бібліотека

    «У всьому світі цей день - про любов до читання, повагу до авторів і цінність культури. А в Україні - про ще дещо більше. Про опір. Бо там, де з’являється росія, зникають книги. Горять бібліотеки. Закриваються книгарні. Вилучаються підручники. Забороняється українська мова. Удар по книзі - це не випадковість. Це - частина російської стратегії. Попри обстріли, в Україні продовжують друкувати, перекладати й рятувати книжки. Ще п’ять років тому наклади у 20 тисяч примірників здавалися фантастикою - сьогодні це вже норма. Загальний наклад у 2024 році сягнув 26 мільйонів примірників. Зростає й кількість книжкових фестивалів і ярмарків. Дякуємо кожному, хто творить, читає, рятує й передає українське слово далі. Бо книга -це не лише культура. Це - пам’ять. Ідентичність. Майбутнє. Читайте. Даруйте книги. Пишіть. Перекладайте. Зберігайте своє.», -                                   Афоризми та крила...

    Вірші про українську мову – найкращі поезії від письменників У скарбничці нашого народу вірші про українську мову посідають одне із найчільніших місць. Здається, про красу слова сказано так багато, що краще її й не опишеш. Тому ми зібрали вірші письменників про рідну мову, які не залишать вас байдужими.   Хоча б один вірш про мову є в творчій спадщині всіх українських письменників – від Тараса Шевченка, Лесі Українки до Ліни Костенко та Оксани Забужко. Зазначимо, що поезії про мову – не лише для дітей, їх має знати кожен українець. Тим паче, що сучасні твори про українське слово напрочуд красиві та глибокі. Вірші про українську мову *** Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає – Народ говорить. І любов, і гнів У тому гомоні морськім. Немає Мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово...

         19 лютого Україна вшановує один із головних символів нашої державності — Державний Герб України.   Золотий Тризуб на синьому щиті — це не просто знак. Україна є не просто матір’ю — вона є серцем великого роду. У її очах завжди світилася мудрість століть, а в руках — праця й турбота про землю, що квітла під її кроками. Має вона трьох синів — Тризуба, Прапора та Гімн. І кожному дала дар, щоб прославляти рідний край. Старшого, Тризуба, покликала першого. — Ти будеш моєю силою, — сказала вона й поклала йому на чоло золоту корону з трьома промінцями. — У цих трьох променях житимуть Воля, Честь і Свобода. Поки вони світитимуть — народ стоятиме. Корона не просто сяяла — вона зігрівала людей теплом віри. Де з’являвся Тризуб, там згадували, хто вони є і чийого кореня. Він не кричав і не воював словами — він просто стояв. І в тому стоянні була незламність. Середнього сина, Прапора, мати одягнула в барви неба і пшениці. — Ти будеш нагадувати...